Пол Брекен. Друге ядерне століття.

Запуск Північною Кореєю ракети далекого радіусу дії в середині грудня минулого року викликав шквал загального засудження, практично безглуздого у своїй передбачуваності й безсиллі щось вдіяти з цим. Проте запуск підкреслив реальність, яка стала ще більшою і яку не можна проігнорувати: світ вступив у своє друге ядерне століття. Атомна бомба повернулася на біс в другому акті, вже після закінчення холодної війни. Ця величезна сцена має бути проаналізована, якщо ми хочемо нею управляти.

 

Поки що контури другого ядерного століття все ще формуються. І найближчі роки будуть особливо небезпечними, оскільки новизна сама по собі створює небезпеку під час перегляду правил і кордонів. У першому ядерному столітті на це пішло десять років, і цього разу все може бути так само.

 

На Близькому Сході, в Південній і Східній Азії давнішнє суперництво тепер розгорнеться в ядерному контексті. Воно вже змінило воєнну ситуацію на всьому Близькому Сході. Частина ізраїльського ядерного арсеналу наразі переводиться в море: ядерні боєголовки переміщуються на дизельні підводні човни, щоб завадити зробити його мішенню в разі раптового нападу. Також Ізраїль запускає нове покоління супутників для забезпечення раннього попередження про підготовку інших країн до ракетних атак. Якщо мобільні іранські ракети будуть розосереджені, Ізраїль хоче знати про це негайно.

 

Таким чином, старі арабо-ізраїльські проблеми тепер розглядаються в новому контексті іранської ядерної загрози. Ці дві проблеми пов’язані між собою. Як Ізраїль відповідав би на ракетний обстріл з боку Сектора Газа, Лівану та Єгипту, наражаючись при цьому на загрозу ядерного удару з боку Ірану? Що б зробили США та Ізраїль, якби Іран довів би свої погрози до стадії евакуації населення своїх міст або розмістив би ракети в своїх містах, щоб забезпечити масові втрати серед цивільного населення в разі будь-якого нападу?

 

Пакистан за останні п’ять років подвоїв свій ядерний арсенал. Його збройні сили виставили на ігрову дошку новий вид тактичної ядерної зброї — бойову зброю ближнього радіусу дії. Індія обзавелася ядерною тріадою — бомбардувальниками, ракетами й підводними човнами — а 2012-го випробувала міжконтинентальну балістичну ракету, що дало їй можливість атакувати Пекін і Шанхай. Індія практично напевно розробляє складену боєголовку (роздільна головна частина індивідуального наведення), а також запускає супутники з метою уточнення націлювання на сили Пакистану.

 

У Східній Азії Північна Корея дістала доступ до ядерної зброї й має намір додати до свого арсеналу абсолютно новий клас уранових бомб. Вона відрепетирувала швидкий ракетний залп, тим самим демонструючи Південній Кореї та Японії, що вона може атакувати їх до того, як вони зможуть завдати якогось контрудару.

 

Китай також переміщує свої ядерні сили на мобільні ракетні комплекси й підводні човни. Ця зброя може бути поставлена на бойове чергування в такі способи, що будуть чудово помітні як американським супутникам, так і глобальним засобам масової інформації. Таким чином, китайці зможуть легко зробити «ядерною» кризу зі Сполученими Штатами або кимсь іще. Сама зброя зовсім необов’язково має бути використана, проте вона натякає противникам, що політичні ставки й небезпека явних конфліктів різко зросли.

 

Росія, не бажаючи випасти із загальної картини дій, недавно провела найбільші ядерні навчання десятиліття, щоб нагадати всім, що вона теж залишається серйозним ядерним гравцем.

 

Ці окремі події викликають занепокоєння. Проте їх не можна зрозуміти у відриві від формування дуже широкої багатополярної системи великих держав. Це значною мірою ядерна багатополярна система: володіння ядерною зброєю сприяє набуттю країною глобального статусу великої держави.

 

 

Для того, щоб переконатися в цьому, розглянемо наступне питання: коли за останніх час США або будь-яка інша країна серйозно запропонували Індії підписати Договір про непоширення ядерної зброї (ДНЯЗ) — тобто запропонували Індії відмовитися від атомної бомби? Зважаючи на економічні проблеми Америки, загрозу скорочення її військового бюджету, а також зростання китайського впливу, тепер не існує навіть далекої можливості того, що Індія підпише цей договір. Індія стала загальновизнаним, законним членом ядерного клубу, хоча з погляду договору про непоширення ядерної зброї це неможливо. Ще менш імовірною здається можливість того, що Росія або Китай почнуть роззброєння заради без’ядерного світу.

 

Проте найгостріша проблема полягає в порушенні ядерної монополії великих країн, що існувала деякий час, і розширенні ядерного потенціалу малих країн, таких як Північна Корея, Пакистан, Ізраїль і, цілком можливо, Іран. Для стабілізації цього нового ядерного порядку потрібен новий набір правил дипломатії, військової стратегії та контролю над озброєннями. Вдавати, що цієї проблеми не існує, — це не стратегія.